Які чинники сприятимуть відновленню кредитування

Це питання аналізує Національний банк на своїй офіційній сторінці у Facebook.

ЛІКВІДНІСТЬ

Одним з ключових факторів відновлення кредитування є наявність ліквідності у банків. Сьогодні на фінансовому ринку зберігається структурний профіцит ліквідності. Це означає, що фактор наявності ліквідних коштів жодним чином не обмежує банки у нарощуванні кредитування позичальників.

Частину власних активів банки тримають в ОВДП та депозитних сертифікатах. Проте призначення цих активів – забезпечити певну «подушку безпеки» для банку, щоб мати можливість гарантовано розрахуватися по своїх платежах. Натомість, такі вкладення не дозволяють банкам отримати значних прибутків. За 11 місяців 2019 року частка процентних доходів від високоліквідних ЦП в державних банках склала 24,5% від операційних доходів. При чому, якщо брати лише недержавні банки, то у їх структурі операційного доходу відсотки за цінними паперами складають близько 11%.

Більш природним та прибутковим для банків є саме кредитування. Останніми роками банки нарощували споживче кредитування. Враховуючи стабільно високий попит населення на кредити, банки не поспішають знижувати ставки за такими кредитами, а отже дохід від них лишатиметься привабливим для банків.

Корпоративне кредитування та іпотека, хоча і здійснюються переважно за нижчими відсотковими ставками відносно споживчих кредитів, проте мають більші обсяги і виступають стабільнішими джерелами доходу.

ВАРТІСТЬ ФОНДУВАННЯ

 Важливим чинником, який визначає перспективи відновлення кредитування, є і вартість ресурсу, який спрямовується на надання позик, тобто вартість фондування банків.

Якщо подивитись на статистику Національного банку за ставками строкових депозитів, помітно, як починаючи з другого півріччя минулого року знижувався їхній рівень – якщо ще у серпні середня ставка за 3-місячними гривневими депозитами могла становити 15% річних, то вже у січні 2020 року вона знизилась до 13% річних.

Таке зниження корелює зі зниженням інфляції в Україні. Поступово політика, спрямована на зниження інфляції, яку Національний банк проводив з 2015 року, сприяла і зниженню вартості фондування, а вартість фондування – це 2/3 від вартості позик. Але важлива і ціна ризику, яку банки закладають у вартість кредиту.

На ціну ризику впливають такі фактори:

– недостатня реформованість судової системи, що не дозволяє повноцінно захистити права кредиторів;

– складність (а, часом, і неможливість) стягнення та реалізації застави;

– недостатня кількість прозорих та платоспроможних позичальників;

– для ринку іпотеки це ще й недостатня прозорість та врегульованість ринку нерухомості.

Без усунення цих перепон навіть подальше здешевлення фондування не дозволить реалізувати весь потенціал для відновлення кредитування в Україні.

РІВЕНЬ ЗАКРЕДИТОВАНОСТІ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ

Раніше банки не квапились кредитувати бізнес. Адже у потенційних позичальників вже і так вистачало накопичених боргів, і далі підвищувати боргове навантаження на них було ризиковано. Але все змінилося.

Поточний рівень закредитованості реального сектору української економіки адекватний як рівню її розвитку, так і показникам країн-сусідів. Зростання понад цей рівень у попередні роки було наслідком кредитного буму, який у подальшому спровокував банківську кризу.

У 2005-2007 роках банки активно нарощували обсяг корпоративного кредитного портфеля. Бізнес залучав кошти і з інших джерел, зокрема на зовнішніх ринках капіталу. Через кредитний бум та глибоку девальвацію на пікових значеннях у 2014 році рівень закредитованості реального сектору перевищував 100%.

Сьогодні ж, хоча рівень закредитованості таких компаній не є низьким, він все ж знизився до рівня докризового 2007 року та перебуває на одному рівні з іншими країнами нашого регіону і дорівнює 62% від ВВП (або 47% без урахування непрацюючих зовнішніх та внутрішніх кредитів).

Додати коментар

Увійти за допомогою: 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: